Про особливості ціноутворення в Україні (Ніколаєв В.П.)

Проектувальники також зацікавлені в завищенні вартості будівництва, оскільки вартість їхніх послуг нормується в залежності від вартості будівництва. Кошторисна документація набуває спотворений і формальний характер. Проектування стає спрощеним, неякісним. Механізм ціноутворення стає витратним.

Неефективність системи ресурсного нормування в державному секторі робить її непридатною і для недержавного сектора, в якому, як ми говорили, галузеве інформаційне і методичне забезпечення кошторисного нормування відсутні взагалі. Щоб уникнути невизначеності у відносинах проектувальника, замовника та підрядника та інших контрагентів в інвестиційно-будівельній ланцюжку, великі будівельні компанії поєднують в собі ці функції, часто додаючи до них фінансування будівництва, та й експлуатацію об’єктів. Це явище, аналога якому в ринковому світі не знайти, розхвалюють в пресі як поява надійних будівельних структур, типу Київміськбуду і інших лідерів гонки в темряві, суперечить ринковим принципам, зокрема, спеціалізації, сприяє монопольному завищення ціни і отримання надприбутку на всіх переділах інвестиційно будівельного процесу, перекладаючи на кінцевого споживача всі прорахунки.

Ситуація з ціноутворенням ускладнює і входження західних інвесторів на будівельний ринок України. Для планування витрат і прибутку вони, хоч і наймають кваліфікованих консультантів, використовують свою кошторисно-нормативну базу, подовжують терміни і здорожують проектування, але все ж залишають при цьому 30-60% непередбачених витрат на об’єкті, відповідно, включаючи плату за такі ризики в ціну .

Як бути?

На думку деяких фахівців, зокрема, з Росії та інших країн СНД, саме держава в цій ситуації має створити і підтримувати інформаційну базу, причому для всіх підгалузей будівництва. Вони вважають, що для приведення системи ціноутворення у відповідність до потреб ринку на даному етапі потрібна державна мережа центрів з ціноутворення в будівництві. Така система за державний рахунок повинна забезпечити розробку кошторисних нормативів з урахуванням останніх досягнень науки і техніки, змін цін на ринку. При цьому в одних випадках мова йде про обов’язковість кошторисних норм і розцінок, в інших – про невтручання держави в будівельні справи, а лише про визначення економічно обґрунтованої вартості об’єктів, особливо фінансуються не за рахунок державного і місцевих бюджетів. Пропозиція виглядає резонним, якщо при цьому вкладення державних коштів не перевищать нинішніх втрат від спотворення цін.

Інші фахівці, в основному, підрядники, навпаки, вважають, що тільки під впливом практичних потреб і попиту повинна розвиватися недержавна мережа різноманітної інформації про ціни на ресурси, роботи та послуги в будівництві, удосконалюватися методи ціноутворення. Розкриття і використання цієї інформації має бути добровільним.

Деякі, в основному представники професійного менеджменту і консалтингу, вважають, що, з огляду на складність проектування і управління вартістю, повинна бути значно посилена роль консультаційних та інжинірингових компаній з використанням ними різних доступних інформаційних джерел і методик, а вже за допомогою попиту на це буде вдосконалено ціноутворення.

Як це часто буває, краще рішення базується на всіх трьох підходах. Держава, перш за все, має переглянути зміст і врахувати нові методи розробки та експертизи економічної частини проектної документації в будівництві, законодавчо підняти планку економічної обгрунтованості проектів.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11