Тільки в соціалістичних країнах з причин ідеологічного характеру ці теоретичні положення були не тільки збережені, а й покладені в основу централізованої системи ціноутворення, риси якої ми успадковуємо.
Тому соціалістична держава абсолютно послідовно формувало усереднені по територіях країни показники – нормативи вартості будівництва різного рівня агрегування – від розцінок на окремі матеріали і роботи, до територіальних кошторисних норм, укрупнених норм, які в обов’язковому порядку використовувалися в торгових операціях, в кошторисних розрахунках, плануванні капітальних вкладень. Особливість лише в тому, що ціни встановлювалися директивно, кількість суб’єктів-учасників будівництва було мінімальним. Чи не були потрібні численні допоміжні структури та ринкові посередники. Гроші перетікали просто з однієї державної кишені – в інший.
У сучасній прикладній економіці і практиці ринкового ціноутворення акценти змістилися, по-перше, від усередненого характеру вартості – до її індивідуальним значенням; а по-друге, від витрат виробника – до вигод споживача. Тому правильніше вважати, що будівельна продукція реально купується і продається не за вартістю, а за цінами пропозиції, які влаштовують споживача і мало пов’язані з усередненими витратами виробників, тобто з вартістю в її колишньому розумінні. Досить згадати ціни на житло останніх років: досі всі – від Президента до рядового громадянина задаються питанням, а скільки ж насправді коштує цей таємничий квадратний метр, і не знаходять відповіді.
Але ще більш важливо, що за останні півстоліття в злагоді з новою економічною теорією виникли прикладні науки, які в методах ціноутворення пішли далі, ніж ретроспективний аналіз, калькуляція, нормування витрат і прибутку. Був розроблений новий арсенал прийомів управління майбутніми витратами і проектування вартості (Cost Engineering), проектування цінності (Value Engineering), оцінки вартості життєвого циклу (Life Cycle Costing), управління проектами (Project Management).
Ціноутворення стало функцією управління вартістю і прибутком за рахунок контролю індивідуальних витрат щодо усереднених вартостей, а також підвищення ціни за рахунок пропозиції продукції з найбільшою користю для споживача.
Звідси виросла вся сукупність інформаційного, методичного та організаційного забезпечення, а також державного регулювання в сучасному ринковому ціноутворенні в будівництві, що покликане допомогти виробникам порівнювати свої витрати з витратами конкурентів, оцінювати корисність продукції для клієнтів, пропонуючи відповідну обґрунтовану ціну, а покупцям – оцінювати вигоди і ефективність використання або подальшого перепродажу будівельного об’єкта.
Розглянемо для прикладу, якими інформаційними засобами забезпечено ціноутворення в будівництві в країнах з формувались століттями і розвиненими ринковими відносинами, або що необхідно для нормальних ринкових відносин в будівництві.
Як ми згадували, методи визначення майбутньої вартості будівництва діляться на два класи: наближені, які використовуються інвестором на передпроектної стадії, більш точні – на етапі проектування, причому саме вони є первинними.
Так ось, в розвинених країнах на передпроектної стадії для визначення інвестиційних витрат використовуються публікуються в збірниках, що випускаються різними інформаційними фірмами, удельниетерріторіальние укрупнені показники вартості будівництва на одиницю площі в залежності від призначення, розмірів, конфігурації будівлі, матеріалу конструкцій.
Ми є: