Проблема державного регулювання ціноутворення в будівництві дійсно залишається в тому, що цінова і інвестиційна політика – прерогатива економічного міністерства. Але відповідно до Закону України «Про ціни і ціноутворення», «формування кошторисної нормативної бази, визначення порядку її застосування в будівництві, контроль за дотриманням замовниками, проектними, будівельно-монтажними організаціями та іншими учасниками інвестиційної діяльності нормативних документів і нормативів обчислення вартості будівництва об’єктів , які споруджуються із залученням коштів Державного бюджету України … здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань містобудування та архітектури », тобто колишнім Мінрегіонбудом, а нині – Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства.
Так, може бути, хоч зараз обидва Міністра особисто зможуть перейнятися державної важливістю питання, об’єднавши свої зусилля в наведенні порядку?
Ці недоліки стали більш явними в умовах підйому інвестиційної активності після кризи, збільшення обсягів державних капвкладень, держзакупівель робіт і послуг будівельного характеру, наприклад, у зв’язку з Євро-2012, залучення значних міжнародних кредитів і інвестицій, посилення державного регулювання економіки, створення нових органів центральної виконавчої влади з інвестиційними функціями.
Необхідний відмова від державного нормування ресурсів і перехід до недержавного моніторингу та аналізу ринкової вартості матеріалів, продукції, робіт і послуг учасників інвестиційно-будівельного процесу.
Нова система повинна ґрунтуватися на доступній інформації про ринкові ціни на ресурси, внутрифирменном ресурсному нормуванні, нормативах вартості в розрізі всіх видів ресурсів і всіх учасників. Вона повинна бути прийнятною для державного і недержавного секторів; переорієнтуватися з кошторисних розрахунків (обрахунків проекту) на управління вартістю. Ціноутворення як процес управління вартістю, відкриваючи відповідну інформацію замовнику, має привести з його боку до підвищення попиту і ціни на ефективні проектні рішення, наприклад, енергоефективні будівлі. Для держави – на проекти з оптимальною вартістю життєвого циклу.
Для організації в Україні дієвої, за зразком європейських країн, системи інформації з кошторисного ціноутворення і самої системи ціноутворення в будівництві, необхідні значні людські, технічні, інформаційні та фінансові ресурси, а також – час, яких у нас немає. Тому доведеться просити допомоги ззовні.
Ми є: