Використання тих чи інших показників також регламентується державними нормативними документами. Наприклад, Федеральним регулятивним кодексом 10 CFR 436a[10] передбачене використання показника SIR або AIRR для ранжирування проектів в умовах обмеженого фінансування. Показники NS, SIR і AIRR використовуються при порівнянні проектів на однаковому горизонті. Показники окупності порівнянні, якщо вони розраховані на весь період аналізу, а не лише протягом періоду окупності.
Критерії оцінки за названими показниками наступні:
– мінімум LCC, NS > 0 (для визначення ефективності проекту);
– SIR > 1, AIRR > ставки дисконту (для ранжирування проектів);
– SPB, DPB < періоду аналізу проекту.
Крім того, здійснюється аналіз невизначеності, чутливості і використовується низка інших підходів, щоб уникнути ризиків. Вони описані детально в Techniques for Treating Uncertainty and Risk in the Economic Evaluation of Building Investments, що видається Національним інститутом стандартів і технології (NIST).
Використання комп’ютерних програм значно полегшує процедуру LCC, допомагає готувати документацію. Нижче наведено декілька поширених програм, що рекомендуються в США: Building Life-cycle Cost (BLCC) Program – розроблена Національним інститутом стандартів і технології для американського Міністерства енергетики, програми FEMP, ECONPACK — розроблені для проектів, що фінансуються Міністерством оборони США, а також Success Estimator і Energy-10. В цілому, нормативне регулювання вживання процедури LCA регламентоване цілим рядом державних документів США.
Уніфікація конструктивних елементів. Очевидно, що для різних технічних і фінансово-економічних документів, які повинні бути зрозумілі широкому колу фахівців, що беруть участь в інвестиційно-будівельно-експлуатаційному процесі на об’єктах, економічного аналізу та управління капітальними інвестиціями на всіх фазах їх життєвого циклу – планування, проектування, будівництва, експлуатації та утилізації – існує необхідність універсальної класифікації елементів об’єктів. Потреба в подібній класифікації проявляється найбільш очевидно в економічній оцінці і виборі варіанта з інвестиційно-будівельних альтернатив на етапах планування і проектування, що є вихідним пунктом у подальшій ланцюжку відносин з підрядниками та іншими учасниками проекту та особливо на етапі експлуатації.
Проблематиці застосування нових, інтегрованих методичних підходів до економічної оцінки інвестиційних проектів та управлінню життєвим циклом присвячені роботи зарубіжних фахівців, наприклад [15], а також вітчизняні публікації з постановкою завдання адаптації методів до наших умов, наприклад [18].
Першим кроком на шляху застосування сучасних методів управління вартістю життєвого циклу об’єктів є уніфікація інформації про їх структуру в розрізі конструктивних елементів з різними життєвими циклами.
У минулому в зарубіжній практиці для оцінки життєвого циклу по альтернативних проектним рішенням, наприклад, з використанням MasterFormat [19], треба було виконати докладні розрахунки вартості матеріальних і трудових ресурсів на будівництво та експлуатацію будівель, що вимагало чимало часу і коштів. Крім того, це виявилося неприйнятним на ранніх стадіях проектування та й подібні дані як нормативи мало допомагали в оцінці майбутніх витрат, якщо користувач визначав елементи по-своєму, не так, як в деякій стандартній базі даних, наприклад, за видами робіт.
Тим не менш,
аналізуючи вітчизняну практику та підходи країн СНД до управління вартістю у процесі планування та реалізації капітальних інвестицій, зокрема, у житловому будівництві, можна побачити схожість з вказаною вище проблемою. Ряд авторів як причину відзначають збереження принципів і методів ціноутворення, характерних для централізованої планової економіки. Як наслідок, існує розрив між інтересами інвесторів і кінцевих користувачів, з одного боку, і проектувальників з підрядниками, з іншого. При цьому центральною фігурою виявляється підрядник, а не кінцевий користувач. Це призводить до збільшення суспільних та індивідуальних витрат у процесі реалізації капітальних інвестицій, неефективності управління житловим фондом та його надлишкової вартості для споживачів [20-21].
Говорячи про класифікації і нормативи у забезпеченні можливості управляти не тільки будівництвом, але й життєвим циклом, слід зазначити, що в практиці країн СНД застосовується не кодована і не жорстка класифікація інформації стосовно елементів об’єктів і кодована система в кошторисній справі для характеристики різних видів будівельних робіт і витрат. В експлуатації будівель існує своя класифікація конструктивних елементів, хоча в управлінні витратами об’єкт розглядається як неподільне ціле. Таким чином, можна стверджувати, що, на відміну від західних країн, в СНД не існує готового інформаційного забезпечення для ефективного управління ані життєвим циклом об’єктів, ані окремими процесами будівництва та експлуатації в інтересах кінцевого споживача.
http://www.whitehouse.gov/omb/
Ми є: