Міжнародні класифікації і норми

Аналізуючи вітчизняну практику і підходи країн СНД до управління вартістю в процесі планування та реалізації капітальних інвестицій, зокрема, в житловому будівництві, можна побачити схожість з вказаною вище проблемою. Ряд авторів як причину відзначають збереження принципів і методів ціноутворення, характерних для централізованої планової економіки. Як наслідок, існує розрив між інтересами інвесторів і кінцевих користувачів, з одного боку, і проектувальників з підрядниками, з іншого. При цьому центральною фігурою виявляється підрядник, а не кінцевий користувач. Це призводить до збільшення незалежно від форми власності витрат в процесі реалізації капітальних інвестицій, неефективності управління житловим фондом та його надмірної вартості для споживачів [5 – 6].
Говорячи про класифікацію і нормативи в забезпеченні можливості управляти не тільки будівництвом, а й життєвим циклом, слід зазначити, що в практиці країн СНД застосовується не кодованих і не жорстка класифікація інформації по відношенню до елементів об’єктів і кодованих система в кошторисній справі для характеристики різних видів будівельних робіт і витрат. В експлуатації будівель існує своя класифікація конструктивних елементів, хоча в управлінні витратами об’єкт розглядається як неподільне ціле. Таким чином, можна стверджувати, що, на відміну від західних країн, в СНД не існує інформаційного забезпечення для ефективного управління ні життєвим циклом об’єктів, ні окремими процесами будівництва і експлуатації в інтересах кінцевого споживача.
Метою статті є обґрунтування необхідної умови підвищення ефективності капітальних інвестицій – прийняття єдиної системи функціональної класифікації елементів об’єктів, формування відповідної структури баз даних про вартість їх будівництва і подальшого утримання.
У 1973 році в США для Американського інституту архітекторів (AIA – American Institute of Architects) був розроблений елементний формат MASTERCOST.5. Головна адміністрація служб США (GSA – General Services Administration) паралельно розробила елементний формат UNIFORMAT, який був прийнятий як загальний, використовувався при будівництві військових об’єктів, але не мав статусу державного стандарту.
Це була не перша подібна спроба. У Великобританії ще після Другої світової війни для виконання економічного аналізу інвестиційно-будівельних проектів в державному секторі Королівський інститут дипломованих кошторисників (RICS – Royal Institution of Chartered Surveyors) розробив елементний формат Standard Form of Cost Analysis. Оскільки британські фахівці працювали по всьому світу, стандарт поширився і на такі країни, як Бельгія, Німеччина, Франція, Ірландія, Швейцарія, Данія, Південна Африка, Японія, Нідерланди, Гонконг та інші.
У 1972 році Канадський інститут кошторисників (CIQS – Canadian Institute of Quantity Surveyors) оприлюднив власний стандарт Elemental Cost Analysis-Method of Measurement and Pricing, який згодом був прийнятий Королівським Архітектурним Інститутом Канади (RAIS – Royal Architectural Institute of Canada).

Необхідність елементної уніфікації змусила Міжнародну раду з наукових досліджень і документації в будівництві (CIB – International Council for Building Research Studies and Documentation) і Європейський комітет з економіки будівництва (CEEC – Construction Economics European Committee) створити свій формат для збору даних і міжнародного обміну інформацією. Однією з головних завдань була сумісність з іншими існуючими форматами. Проте, формат не набув широкого поширення ні в Європі, ні в світі.
Тому, керуючись ідеєю уніфікації норм на міжнаціональному рівні, Американське товариство з випробувань та матеріалів (ASTM – American Society for Testing and Materials) в 1989 році ініціювало в США розробку нового документа, а в 1992 році Національний інститут стандартів і технології (NIST – National Institute of Standards and Technology) випустив UNIFORMAT II як стандарт, який був затверджений в 1993 році.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7