Про особливості ціноутворення в Україні (Ніколаєв В.П.)

Також щоквартально або щомісячно оновлюються місцеві дані про погодинну оплату праці по десяткам будівельних професій, цінах на матеріали і конструкції, транспортні витрати.

Ця величезна постійно оновлювана бібліотека і тисячі її авторів-кошторисників працюють на тисячі інших читачів-кошторисників, створюючи і підтримуючи механізм технічного і управлінського прогресу в будівництві.

Просто існуюча і не директивна система інформації про кошторисну ціноутворенні дозволяє легко визначати вартість будь-якого ресурсу, комплексу робіт і послуг, структурувати цю вартість різними способами, використовувати поточні та прогнозні ціни, територіальні розцінки і укрупнені показники – при цьому максимально наблизивши витрати і запропоновану ціну до економічно обґрунтованого рівня.

Ось то інформаційне забезпечення, без якого неможливо уявити собі як і інвестиційно-будівельний ринок взагалі, так і менеджмент будівельної компанії в ринкових умовах.

Звичайно, в інформаційному вакуумі описаний процес набуває вигляду лову риби в каламутній воді.

Наше ціноутворення не стільки вільно, скільки стихійно, бо нічого не спирається ні на вище згадані інформаційні ресурси, ні на сучасні методики розрахунків, ні на фахівців, ні на чітку організацію процесу, не кажучи вже про здоровий глузд

На відміну від розвинених країн з ринковою економікою, в Україні існують дві псевдосистеми ціноутворення. Перша застосовується в держсекторі в вигляді ДБН – державні кошторисних норм. Друга – вільна, побудована на інформаційному вакуумі, застосовується в недержавному секторі економіки.

В незалежній Україні, державне кошторисне нормування, вийшовши з соціалістичної моделі, зазнало деяких змін. Під впливом нестабільних цін 90-х років, вона залишила в основі своїй лише ресурсні, так звані, відкриті норми, і поховало кошторисні розцінки на всіх рівнях: від одиничних розцінок – до укрупнених показників вартості, а разом з ними і відповідні інститути з фахівцями.

Тепер інвестору – а як ми бачили, саме він вирішує, бути будівництву чи не бути – для визначення кошторисної вартості треба знати потребу в ресурсах і майбутню їх ринкову ціну.

Яке тобі, інвестор, який притягається до України? Називається «зроби сам». Пояснюю для домогосподарок.

Уявіть собі, ви хочете замовити святковий торт. А кулінар замість ціни за кілограм того чи іншого торта пропонує вам використовувати рецептурну книгу, з якої ви повинні дізнатися, скільки борошна, масла, сметани та інших інгредієнтів потрібно для випічки, яку плиту використовувати і скільки газу або електроенергії треба витратити, скільки вкласти праці. Причому не для вашого конкретного торта, а для деякого усередненого рецепту «київський наполеон», склад якого акумулює всі інгредієнти, що використовувалися двадцять років тому. Далі шукайте замінники, бігайте в пошуках цін на складові, озбройтеся калькулятором і рахуйте. Або, стомлені, довіртеся продавцю. А він скаже вам, наприклад: «сто рублей», знову як у радянському грузинському анекдоті, тільки вже про ресторан:

Відвідувача не влаштувала сума, названа офіціантом, він попросив рахунок, на принесеному бланку було написано коротко – 100 руб.

Так ось, повертаючись до наших баранів, то-пак, інвесторам і будівельникам, нагадаємо, що Концепцією ціноутворення 1999 року, з якої виросла існуюча система, крім ресурсних норм, передбачалося і пояснення, звідки беруться ці рублі – гривні, а саме передбачався моніторинг цін в будівництві по території України.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11